Тридцять третє дихання Артема Чемякіна

Початок нового баскетбольного сезону є напруженими як для гравців, так і для менеджменту єдиного представника західного регіону в Суперлізі. Окрім проблем із фінансуванням та підготовкою команди до сезону, доводилось шукати ще й кадрове підсилення. І вже у перших іграх чемпіонату внесок нових гравців, а особливо бігмена Артема Чемякіна, у результати «Волиньбаскета» складно переоцінити… Про це йдеться у матеріалі видання «Район.Луцьк» із посиланням на тижневик «Сім’я і Дім».

Чемякін1

У ЛУЦЬКУ – ЯК УДОМА

Ще минулого сезону центровий, якому нещодавно виповнилось 32 роки, приїздив на Волинь у складі «Миколаєва», тому й із містом уже встиг познайомитися. Розповідає: готувався до сезону зі ще одним новачком луцької команди Сергієм Алфьоровим у Дніпропетровську.

– Коли надійшла пропозиція від «Волиньбаскета», зрозумів, що я тут потрібен», – каже Артем.

У нього уже є досвід роботи на заході країни – в Івано-Франківську (у складі «Говерли») та у «Львівській політехніці».

Новий центровий «Волиньбаскета» досить швидко адаптувався до луцького баскетболу: у перших чотирьох іграх саме він – найрезультативніший на майданчику, якщо брати до уваги набрані очки у середньому за матч (16,5 очка). Артем Чемякін розповідає, що дуже допомагає атмосфера у команді.

– Багатьох гравців знаю особисто: з Віктором Герасимчуком грали ще 12 років тому, з Іваном Тимощуком трохи пограли у «Ферро» (запорізька баскетбольна команда, – авт.), з Алфьоровим сюди і приїхали, – розповідає бігмен.

Чемякін2

«ЧАРІВНИК» НА ЩИТІ

Історія знайомства з баскетболом у Артема доволі проста: його перший дитячий тренер Віталій Гуторов помітив у віці шести років.

– Він запропонував мені прийти на баскетбол. А вже там мені дав м’яч і сказав кидати у квадрат щита: а там буде чарівник, який влучатиме у кошик, – ділиться спогадами спортсмен.

Насправді, за словами Чемякіна, дуже важливо, аби в країні у першу чергу працювали з дітьми, навіть попри те, що дитячі тренери, за його переконанням, – невдячна професія. Також згадав маленьку кількість вуличних майданчиків і взагалі нормальних залів. Що ж, можна лише погодитись з людиною, яка свого часу вигравала молодіжні змагання «Global games» у Сполучених Штатах…

 Чемякін3

ЛЕГІОНЕРАМ – ПОДВІЙНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Найкращим етапом своєї кар’єри Артем Чемякін називає два сезони у запорізькому «Ферро-ЗНТУ»: у складі цієї команди центровий став бронзовим призером Суперліги, а також переможцем Кубка країни з баскетболу. Згадав новачок «Волиньбаскета» і про закордонну кар’єру (у Білорусі та Казахстані). Розповів, що там працювати було набагато важче: на відміну від українських реалій, де до легіонерів ставляться трохи лояльніше, там, за його словами, від гравця з-за кордону завжди вимагають більшого.

– Дотепер згадую, як один сербський тренер завжди повторював мені слова «Дай битву!». А загалом, куди б доля не занесла, завжди можна взяти від баскетболу щось нове, – резюмує Артем.

Нещодавно 33-му номеру «Волиньбаскета» пішов тридцять третій рік. Тож Артем Чемякін каже: у таких випадках треба передавати весь свій досвід молоді. Згадує при цьому таких гравців, як Ярослав Зубрицький, Ростислав Кривич, Артур Дроздов (який ще не завершив кар’єру).

– Зроками, звичайно, не легше, та й по 33 хвилини за матч не грав уже давно. Однак зараз відчуваю: готовий до сезону як ніколи. Тож будемо працювати, – обіцяє новачок луцької команди.

Довідка. Артем Чемякін – центровий БК «Волиньбаскет» (Луцьк). Зріст 208 см, вага 106 кг. Народився 4.10.1984 року у Дніпрі. Протягом кар’єри грав за БК «Київ», «Політехнік» (Харків), «Сумихімпром», «ДУЕП», «Львівську політехніку», «Мінськ-2006» (Білорусь), «Ферро-ЗНТУ», «Тобол» (Казахстан), «Говерлу», «Миколаїв».

Переможець «Global games» (2003), володар Кубка Суперліги (2010), фіналіст Кубка Суперліги (2013).

Текст Дмитра Кузнецова

Фото Романа Домбровського

Спонсори та партнери